Новини
Щодо збільшення суми, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі.

Щодо збільшення суми, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, зазначену в уточнюючому розрахунку.
Листом ДФС України від 25.02.2016 року №4176/6/99-99-19-01-17 надано роз’яснення щодо збільшення суми, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - реєстраційна сума), визначеної відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), на суму від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, зазначену в уточнюючому розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі - уточнюючий розрахунок) за червень 2015 року.
У зв’язку з прийняттям Закону України від 16 липня 2015 року №643-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість» (далі - Закон №643), який набрав чинності 29.07.2015, внесено низку змін до порядку обрахунку показників формули, визначеної пунктом 200 1.3 статті 200 ПКУ, зокрема передбачено, що формула (всі її складові), яка визначає реєстраційну суму, на початок третього робочого дня після набрання чинності Законом №643 «обнуляється», за винятком окремих складових вказаної формули (сума податку за виданими і отриманими податковими накладними та сума податку за митними деклараціями, аркушами коригування і додатковими деклараціями), що були сформовані починаючи з 01.07.2015.
Відповідно до пункту 34 підрозділу 2 розділу XX ПКУ після «обнуління» показників формули реєстраційна сума збільшується на суму від’ємного значення, що задекларована платником податків виключно у рядках 24 та 31 податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року та не перераховується надалі у зв’язку з уточненням показників такої звітності.
Результати уточнення показників звітності за червень 2015 року в частині збільшення рядка 24 декларації з ПДВ підлягають відображенню в податковій декларації того звітного періоду, в якому було подано уточнюючий розрахунок (серпень 2015 року), та не впливають на збільшення реєстраційної суми.
Враховуючи викладене, відповідно до пункту 34 підрозділу 2 розділу XX ПКУ після «обнуління» показників формули одноразово реєстраційна сума збільшувалася на суму від’ємного значення, що задекларована платником податків виключно у рядках 24 та 31 податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року. Надалі така сума не перераховується у зв’язку з уточненням показників такої звітності.

Порядок застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ

Державна фіскальна служба України листом від 20.05.2016 №17612/7/99-99-15-03-02-17 надала роз’яснення щодо порядку відображення у податковій звітності з ПДВ операцій суб'єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ з надання іншим сільськогосподарським підприємствам послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу.
Порядок застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ визначено статтею 209 Податкового кодексу України (далі - ПКУ). Форма та Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затверджені наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 N 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за N 159/28289.
Відповідно до пункту 209.6 статті 209 ПКУ сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Дія спеціального режиму оподаткування ПДВ у межах діяльності у сфері сільського господарства, відповідно до підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 ПКУ, поширюється на такі види діяльності:

  • виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація;
  • виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація;
  • надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).
  • Згідно з пунктом 209.7 статті 209 ПКУ сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 статті 209 ПКУ поширюється дія спеціального режиму оподаткування ПДВ, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.
    Перелік послуг, які можуть надаватись суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ у межах діяльності у сфері сільського господарства, визначено у підпунктах 209.17.14 та 209.17.15 пункту 209.17 статті 209 ПКУ:
    надання послуг у рослинництві, облаштування ландшафту (зокрема, надання послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу);
    надання послуг у тваринництві.
    Згідно з національним класифікатором України ДК 009:2010 "Класифікація видів економічної діяльності", прийнятим відповідно до наказу Держспоживстандарту України від 11.10.2010 N 457, надання послуг у рослинництві, облаштуванні ландшафту підпадає під код класифікації видів економічної діяльності 01.61 "Допоміжна діяльність у рослинництві".
    При цьому відповідно до Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності, затверджених наказом Держкомстату від 23.12.2011 N 396 (далі - Методологічні основи), клас, визначений під кодом класифікації видів економічної діяльності 01.61 "Допоміжна діяльність у рослинництві", включає:

  • сільськогосподарську діяльність, яку здійснюють за винагороду або на основі контракту;

  • передпосівну підготовку полів;

  • сівбу та садіння сільськогосподарських культур;

  • оброблення сільськогосподарських культур;

  • обприскування сільськогосподарських культур, у т. ч. з повітря;

  • обрізання плодових дерев і виноградників;

  • пересаджування рису, розсаджування та прополювання буряку;

  • збирання врожаю;

  • боротьбу зі шкідниками (у т. ч. із кролями), пов'язану із сільським господарством;

  • підтримку угідь у належному сільськогосподарському й екологічному стані;

  • експлуатацію сільськогосподарського зрошувального устаткування;

  • надання сільськогосподарської техніки разом із обслуговуючим персоналом.
    Отже, перелік послуг, які можуть надаватись суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ у межах діяльності у сфері сільського господарства, визначено у підпунктах 209.17.14 та 209.17.15 пункту 209.17 статті 209 ПКУ з урахуванням пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності, визначених у Методологічних основах.
    Враховуючи викладене, застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ при здійсненні операцій з постачання послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу можливе за умови, що такі послуги:

  • надаються особою, зареєстрованою як суб'єкт спеціального режиму оподаткування ПДВ;

  • пов'язані виключно із допоміжною діяльністю у рослинництві, облаштуванні ландшафту;

  • надаються із використанням власної сільськогосподарської техніки (право власності належить безпосередньо сільськогосподарському підприємству, яке надає послуги), оскільки із переліку сільськогосподарських послуг виключено послуги, придбані у інших осіб.
    При цьому сільськогосподарська техніка не може передаватися у фінансову оренду (лізинг).
    При дотриманні перерахованих вище умов обсяг постачання таких послуг, що надаються суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ іншим сільськогосподарським підприємствам, відображається суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ у податковій декларації з ПДВ із позначкою "0121".
    Якщо ж зазначені послуги надаються суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ суб'єктам господарювання, які не є сільськогосподарськими підприємствами, то їх обсяг відображається суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ у податковій декларації з ПДВ із позначкою "0110".

Порядок складання податкової накладної на суму перевищення собівартості над фактичною ціною їх постачання.

Державна фіскальна служба України листом від 12.09.2016 №19611/6/99-99-15-03-02-15 надала роз’яснення щодо порядку складання податкової накладної на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг, які були поставлені у 2015 році, над фактичною ціною їх постачання.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу в редакції, яка діяла до 01.01.2016, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначалася виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовувався виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому, зокрема, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не могла бути нижче їх собівартості.
Як зазначено у зверненні, платник податку є платником єдиного податку 4 групи та перебуває на спеціальному режимі оподаткування згідно статті 209 Кодексу. Фактичну собівартість власно виробленої сільськогосподарської продукції підприємство визначає один раз на рік.
Відповідно до пункту 6.1 Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. N 132 (далі - Методичні рекомендації N 132) фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.
Крім того, Методичними рекомендаціями N 132 визначено, що продукція власного виробництва поточного року відноситься на витрати за плановою собівартістю з коригуванням її в кінці року до рівня фактичних витрат.
Враховуючи зазначене, сільськогосподарське підприємство при здійсненні операцій з постачання власно виробленої сільськогосподарської продукції визначає податкові зобов'язання з ПДВ виходячи з договірної вартості такої сільськогосподарської продукції, та складає за такою операцією податкову накладну, яку реєструє в ЄРПН та надає покупцю на його вимогу.
У випадку, якщо у 2015 році платник податку визначав планову собівартість сільськогосподарської продукції і при постачанні такої продукції її договірна вартість була меншою ніж планова собівартість, то платник податку зобов'язаний був додатково скласти податкову накладну на суму перевищення планової собівартості продукції над її договірною вартістю (з типом причини "17"), яка підлягає реєстрації в ЄРПН.
Після визначення фактичної собівартість власно виробленої сільськогосподарської продукції, податкові зобов'язання, які були визначені при постачанні такої продукції у 2015 році, мають бути відкориговані шляхом складання розрахунку коригування до податкових накладних, які були складені протягом зазначеного періоду з типом причини "17" (на суму перевищення планової собівартості над договірною):

  • у бік збільшення - на суму перевищення фактичної собівартості над плановою, якщо фактична собівартість виявиться більшою за планову;
  • у бік зменшення на суму перевищення планової собівартості над фактичною - якщо фактична собівартість виявиться меншою за планову. В графі "Причина коригування" такого розрахунку коригування слід зазначити "Розрахунок фактичної собівартості сільськогосподарської продукції за 2015 рік". Якщо платник податку не обраховував у 2015 році планову собівартість продукції, або договірна вартість поставленої у 2015 році сільськогосподарської продукції перевищувала планову собівартість, а фактична собівартість продукції, обрахована платником, перевищує договірну вартість поставленої у 2015 році сільськогосподарської продукції, то платник податку на дату розрахунку фактичної собівартості повинен скласти податкову накладну на суму перевищення фактичної собівартості над договірною вартістю з типом причини "17", зареєструвати її в ЄРПН та збільшити податкові зобов'язання на зазначену суму. Податкові накладні, складені на суму перевищення собівартості (планової/фактичної) над договірною вартістю поставленої у 2015 році сільськогосподарської продукції власного виробництва, включаються до складу податкових зобов'язань з ПДВ та відображаються у податковій декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом. При цьому, такі податкові накладні не дають право покупцю сільськогосподарської продукції - платнику податку на збільшення податкового кредиту.
Оподаткування операцій з надання в оренду рухомого та нерухомого майна.

Листом ДФС України від 04.08.2016 №26595/7/99-99-15-03-02-17 надано роз’яснення щодо порядку застосування норм податкового законодавства в частині податку на додану вартість при оподаткуванні операцій з надання в оренду рухомого та нерухомого майна.
Пунктом 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України (далі - Кодекс) визначено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

  • товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;
  • газу, який постачається для потреб населення.
    До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
    До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
    Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
    Склад та порядок формування собівартості наданих послуг з оренди та облік отриманого відшкодування (компенсації) комунальних платежів має визначатися орендодавцем в обліковій політиці із врахуванням принципу превалювання сутності над формою та згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 N 318 (далі - П(С)БО 16), та пунктів 10 - 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 N 290 (далі - П(С)БО 15), які визначають порядок визнання доходів та витрат від надання послуг.
    Статтями 284 та 286 Господарського кодексу України визначено, що істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата, яка є фіксованим платежем, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
    Складовою частиною господарської діяльності з нерухомим майном є як придбання власником такого майна певних товарів та отримання ряду послуг, пов'язаних з необхідністю утримання такого майна (теплова та електрична енергія, природний газ, послуги з водопостачання, водовідведення, охорони, інших супутніх товарів/послуг тощо (далі - комунальні послуги та енергоносії), сплата податків, пов'язаних з рухомим/нерухомим майном (транспортний податок, земельний податок, орендна плата за землю, податок на нерухоме майно), так і перенесення вартості таких витрат на вартість готової продукції чи послуг, в тому числі і формування з урахуванням таких витрат розміру орендної плати за рухоме/нерухоме майно (в такому випадку перераховані витрати будуть визнані такими, що використані орендодавцем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності).
    З огляду на викладене у вартості орендної плати за рухоме/нерухоме майно орендар має здійснювати економічне відшкодування (компенсацію) всіх елементів витрат, пов'язаних з послугами з надання майна в оренду, у тому числі й таких складових, як земельний податок, орендна плата за землю, податок на нерухоме майно чи транспортний податок.
    Крім того, необхідно брати до уваги вимоги Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 N 28 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.96 за N 417/1442 (із змінами) (далі - Правила).
    Так, згідно з пунктом 1.3 Правил постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
    Пунктом 1.11 Правил встановлено, що у разі передачі електроустановки або її частини в оренду та обумовлення договором оренди передачі орендареві відповідних повноважень щодо врегулювання договірних відносин з електропередавальною організацією та/або постачальником електричної енергії щодо електрозабезпечення орендованої електроустановки або її частини між орендарем та суб'єктами електроенергетики мають бути укладені відповідні договори згідно з вимогами цих Правил.
    Таким чином, згідно з Правилами орендодавець є основним споживачем електроенергії, а орендар - субспоживачем. При цьому споживача не позбавлено права відпускати енергію субспоживачам, але в орендаря як субспоживача електроенергії має бути два договори: з основним споживачем, тобто орендодавцем (щодо використання його електромереж), і з постачальником електроенергії.
    У разі якщо договором оренди не обумовлено передачі орендареві відповідних повноважень щодо врегулювання договірних відносин з електропередавальною організацією та/або постачальником електричної енергії щодо електрозабезпечення орендованої електроустановки або її частини, енергопостачальна компанія не має підстав для укладення з таким орендарем відповідних договорів згідно з вимогами Правил. За електричну енергію у такому випадку має розраховуватись орендодавець як власник відповідного майна. Усі відносини між власником майна (балансоутримувачем) та орендарем мають бути врегульовані договором оренди відповідного майна.
    Аналогічний порядок рекомендується застосовувати і в частині розрахунків з орендарями за комунальні послуги та інші енергоносії.
    Отже, якщо орендар самостійно не укладає договори на споживання комунальних послуг та енергоносіїв з їх безпосередніми постачальниками, а здійснює відшкодування (компенсацію) орендодавцю витрат на їх оплату, то в договорі оренди визначається порядок розрахунку вартості спожитих орендарем комунальних послуг та енергоносіїв та їх оплати (відшкодування, компенсації).
    При цьому з урахуванням норм пункту 188.1 статті 188 розділу V Кодексу у випадку, якщо орендодавцем є бюджетна установа, то кошти, що отримуються від орендаря у вигляді відшкодування (компенсації) витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та енергоносії, не включаються орендодавцем до бази оподаткування податком на додану вартість.
    Якщо орендодавцем є небюджетна установа, то кошти, що отримуються від орендаря як відшкодування (компенсація) будь-яких витрат, передбачених договором оренди, включаються орендодавцем до бази оподаткування та оподатковуються податком на додану вартість у загальновстановленому порядку, оскільки є складовою частиною операцій з постачання послуг при наданні в оренду рухомого/нерухомого майна.
    Разом з тим у випадку, якщо між орендодавцем та орендарем укладено окремі договори про надання орендарем компенсації витрат, які не включаються орендодавцем до складу орендної плати, а підлягають окремій оплаті (відшкодуванню, компенсації), зокрема за спожиті орендарем комунальні послуги та енергоносії, то суми коштів, сплачених (відшкодованих, компенсованих) за такими договорами, не включаються орендодавцем до бази оподаткування послуги з оренди рухомого/нерухомого майна, оскільки є окремими самостійними операціями з постачання відповідних товарів (підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Кодексу електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, віднесені до категорії товарів) чи послуг та розглядаються як окремий об'єкт оподаткування.
    Згідно з пунктом 187.1 статті 187 розділу V Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

  • дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

  • дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
    На дату виникнення податкових зобов'язань у загальному порядку за правилом "першої події", визначеним пунктом 187.1 статті 187 розділу V Кодексу, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) у встановлений цим Кодексом термін (пункти 201.1 та 201.4 статті 201 розділу V Кодексу).
    При визначенні орендодавцем податкових зобов'язань та складанні податкової накладної на операції з постачання орендарю товарів/послуг, вартість яких оплачується (компенсується, відшкодовується) орендарем окремо і яка не включена орендодавцем до вартості послуги з оренди (наприклад, вартість комунальних послуг та енергоносіїв), слід враховувати окремі особливості дати визначення податкових зобов'язань та документального оформлення таких операцій (наприклад, застосування касового методу визначення податкових зобов'язань та формування податкового кредиту для операцій з постачання товарів/послуг, перерахованих у пунктах 187.7, 187.10 статті 187 розділу V Кодексу та у пункті 44 підрозділу 2 розділу XX Кодексу).
    Податкова накладна складається постачальником (орендодавцем) на суму орендної плати, яка включає в себе (або не включає, залежно від умов договору оренди) відшкодування (компенсацію) витрат, пов'язаних з утриманням та обслуговуванням орендованого майна.
    У разі якщо на дату складання документа, що засвідчує факт постачання послуг (наприклад, останній календарний день місяця) фактична вартість орендної плати відрізняється від розрахункової, яка була сплачена раніше, до такої податкової накладної має бути складений та зареєстрований в ЄРПН відповідний розрахунок коригування.
    Слід враховувати, що з метою застосування норм пункту 201.4 статті 201 розділу V Кодексу постачання послуг з оренди, незалежно від умов розрахунків (передоплата або ні) не може розглядатися як постачання, яке має безперервний або ритмічний характер, якщо періодичність оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг за договором оренди, визначається за місяць або за довший період.
    Разом з тим, оскільки постачання комунальних послуг та енергоносіїв фактично має безперервний характер, орендодавцем, відповідно до пункту 201.4 статті 201 розділу V Кодексу, може бути оформлена зведена податкова накладна на операції з постачання орендарю комунальних послуг та енергоносіїв, якщо їх вартість не включена орендодавцем до вартості послуги з оренди та їх постачання оформлюється (фіксується) окремими первинними документами.
    При отриманні податкової накладної, зареєстрованої у встановленому порядку в ЄРПН, орендар, з урахуванням правил, встановлених статтею 198 розділу V Кодексу, формує податковий кредит, виходячи із суми податку на додану вартість, нарахованого (сплаченого) у складі вартості послуг з оренди, отриманих комунальних послуг та енергоносіїв.
    При цьому у разі, якщо послуги з оренди, отримані комунальні послуги та енергоносії призначаються орендарем для використання або починають використовуватися в операціях, що не є його господарською діяльністю, а також в інших випадках, перерахованих у пункті 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, орендар зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 розділу V Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН у терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за такими товарами/послугами.
    У такому ж порядку має бути складена зведена податкова накладна і орендодавцем на вартість комунальних послуг та енергоносіїв у випадку, якщо їх вартість не врахована ним при визначенні розміру орендної плати та при цьому окремо не відшкодована (не компенсована) орендарем. Якщо ж комунальні послуги та енергоносії включаються орендодавцем до складу орендної плати або відшкодовуються (компенсуються) орендарем окремо, вони вважаються використаними в господарській діяльності орендодавця, і норми пункту 198.5 не застосовуються.

    Щодо орендної плати за землю

Відповідно до статті 21 Закону України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Тобто орендна плата за землю - це відшкодування (компенсація) отриманої (або яка буде отримана) послуги з оренди землі (плата за можливість користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі).
Отже, операція з надання земельної ділянки в оренду згідно з договором оренди землі для орендодавця є об'єктом оподаткування податком на додану вартість та оподатковується у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків.
Разом з тим підпунктом 197.1.21 пункту 197.1 статті 197 розділу V Кодексу встановлено, що звільняється від оподаткування податком на додану вартість орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності держави або територіальної громади, якщо така орендна плата повністю зараховується до відповідних бюджетів.

Про особливості оподаткування ПДВ операцій з постачання вживаних транспортних засобів

Державна фіскальна служба України у зв'язку з набранням чинності з 01.06.2016 Законом України від 12 квітня 2016 року N 1084-VIII "Про внесення змін до статті 189 Податкового кодексу України щодо стимулювання розвитку ринку вживаних товарів" (далі - Закон N 1084) листом від 18.07.2016 р. №24269/7/99-99-15-03-02-17 повідомила про особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання вживаних транспортних засобів.

Щодо визначення поняття "вживаний транспортний засіб"

Згідно з пунктом 189.3 статті 189 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) вживаними товарами вважаються товари, що були в користуванні не менше року та придатні для подальшого користування у незмінному стані чи після ремонту, а також транспортні засоби, які не підпадають під визначення нового транспортного засобу.
Новим транспортним засобом вважається:
наземний транспортний засіб, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства, не був зареєстрований в інших державах та при цьому має загальний наземний пробіг до 6000 кілометрів;
судно, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства, не було зареєстровано в інших державах та при цьому пройшло не більше 100 годин після першого введення його в експлуатацію;
літальний апарат, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства, не був зареєстрований в інших державах та при цьому його налітаний час до такої реєстрації не перевищує 40 годин після першого введення в експлуатацію. Налітаним вважається час, який розраховується від блок-часу зльоту літального апарата до блок-часу його приземлення.
Отже, наземний транспортний засіб буде вважатися вживаним товаром, якщо він:
або був у користуванні не менше 1 року (незалежно від наявного пробігу);
або реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому має загальний наземний пробіг більше 6000 кілометрів (незалежно від терміну користування до 1 року або більше 1 року).
Щодо порядку визначення бази оподаткування ПДВ при здійсненні платником податку операцій з постачання вживаних транспортних засобів
Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України.
Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому постачанням товарів також вважаються фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).
Пунктом 189.3 статті 189 Кодексу встановлено правила визначення бази оподаткування ПДВ у разі здійснення платником податку операцій з постачання вживаних товарів, придбаних у осіб, не зареєстрованих як платники податку, у межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари.
Зокрема, у випадках, коли платник податку здійснює діяльність з постачання вживаних товарів, придбаних у осіб, не зареєстрованих як платники податку, у межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів, визначена у порядку, встановленому розділом V Кодексу.
Датою збільшення податкових зобов'язань платника податку є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 187.1 статті 187 Кодексу.
При цьому ціна продажу вживаного транспортного засобу визначається:
для осіб, не зареєстрованих як платники податку, - виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого засобу, розрахованої суб'єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до закону;
для платників податку - виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.
Отже, при реалізації особою, не зареєстрованою як платник ПДВ, вживаного транспортного засобу платнику ПДВ, який здійснює діяльність з постачання вживаних транспортних засобів, у межах договору, що передбачає передання права власності на такий транспортний засіб від особи, не зареєстрованої як платник ПДВ, до платника ПДВ, ціна такого транспортного засобу визначається не нижче його оціночної вартості, розрахованої суб'єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до закону.
При подальшій реалізації (у тому числі при передачі у фінансовий лізинг) таким платником ПДВ вживаних транспортних засобів, придбаних в осіб, не зареєстрованих як платники ПДВ, у межах договорів, що передбачають перехід права власності на такі транспортні засоби до платника ПДВ, ціна продажу таких вживаних транспортних засобів згідно з пунктом 189.3 статті 189 Кодексу визначається платником ПДВ виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.
Оціночна вартість транспортного засобу розраховується суб'єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до закону, та розрахунок такої вартості суб'єктом оціночної діяльності є обов'язковим лише при реалізації вживаного транспортного засобу платнику ПДВ, який здійснює діяльність з постачання вживаних транспортних засобів, особою, не зареєстрованою як платник ПДВ.
Крім того, повідомляємо, що Законом N 1084 при визначенні бази оподаткування за операціями з постачання вживаних товарів, придбаних у осіб, не зареєстрованих як платники податку, у межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари, виключено вимогу щодо їх однорідності.
Щодо порядку визначення бази оподаткування ПДВ та податкових зобов'язань з ПДВ при здійсненні платником податку операцій з постачання вживаних транспортних засобів, придбаних у лізингової компанії (лізингодавця) - платника ПДВ, які були раніше повернуті фізичними особами - неплатниками ПДВ (лізингоодержувачами) у зв'язку з невиконанням умов договору
З урахуванням викладеного вище та у разі, якщо придбання платником податку вживаних транспортних засобів здійснювалося у лізингової компанії (лізингодавця) - платника ПДВ, для операцій з подальшого постачання таких транспортних засобів правила визначення бази оподаткування ПДВ, передбачені пунктом 189.3 статті 189 Кодексу, не застосовуються.
Разом з тим у цьому випадку для таких операцій база оподаткування ПДВ визначатиметься відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу, виходячи з договірної вартості вживаних транспортних засобів з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, а податкові зобов'язання з ПДВ визначатимуться відповідно до пункту 187.1 статті 187 Кодексу на дату виникнення будь-якої з подій, що сталася раніше:
дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Нарахування бюджетними установами - орендодавцями податку на додану вартість

Щодо застосування пункту 188.1 ПКУ у частині нарахування бюджетними установами - орендодавцями податку на додану вартість на суму відшкодування (компенсації) витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, комунальні послуги, енергоносії.
Листом ДФС України від 23.09.2016 р. N 31390/7/99-99-12-02-01-17 надано роз’яснення щодо застосування пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) у частині нарахування бюджетними установами - орендодавцями податку на додану вартість на суму відшкодування (компенсації) витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, комунальні послуги, енергоносії.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна регулюються Законом України від 10 квітня 1992 року N 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон N 2269).
Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786 "Про Методику розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу").
Пунктом 2 зазначеної Методики визначено, що розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем.
Відповідно до статей 284 та 286 Господарського кодексу України істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата, яка є фіксованим платежем, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках передбачених законодавством.
Водночас, згідно з пунктом 3 Методики, до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов'язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.
Таким чином, якщо орендар самостійно не укладає договори на споживання комунальних послуг, а здійснює відшкодовування орендодавцю у частині понесених ним витрат на оплату комунальних послуг, то в договорі оренди обов'язково має бути визначено порядок розрахунку вартості спожитих орендарем комунальних послуг та їх оплати (компенсації).
Відшкодування орендарем витрат орендодавця на оплату спожитої електричної енергії розглядається як оплата за отримані послуги.
Також Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.96 N 28, визначено, що орендодавець виступає у ролі основного споживача електроенергії, а орендар - субспоживача.
Якщо орендодавцем не надано орендарю повноважень щодо укладення останнім відповідних договорів з постачальником електричної енергії, то за передану та поставлену орендарю електричну енергію має розраховуватись орендодавець як безпосередній власник електроустановок, які здаються в оренду.
Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку (пункт 188.1 статті 188 Кодексу).
Отже, якщо орендодавцем виступає бюджетна установа, то кошти, що отримуються від орендаря у вигляді відшкодування витрат на оплату комунальних послуг та спожитої електричної енергії, не включаються до бази оподаткування ПДВ орендодавця.

Про внесення змін до форми податкової декларації з податку на додану вартість

Державна фіскальна служба України листом від 22.07.2016 р. N 24830/7/99-99-15-03-02-17 надала роз’яснення щодо змін до форми податкової декларації з податку на додану вартість, внесених наказом Міністерства фінансів України від 25.05.2016 N 503 "Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України" (далі - наказ N 503).
Наказом N 503 " внесено зміни до деяких наказів Міністерства фінансів України, зокрема, до наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 N 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за N 159/28289 (далі - наказ N 21).
Як зазначено в пункті 4 наказу N 503, цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування. Наказ опубліковано 01.07.2016 у "Офіційному віснику України", N 49, ст. 1762.
Підпунктом 2 пункту 1 наказу N 503 затверджено Зміни до форми податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом N 21 (далі - Зміни до наказу N 21).
Відповідно до пункту 2 розділу VIII наказу N 21 подання податкової звітності за формою, яка враховує зміни, внесені наказом N 503, вперше має здійснюватися за звітний період серпень 2016 року (граничний термін подання 20.09.2016), IV квартал 2016 року (граничний термін подання 10.02.2017).
Змінами до наказу N 21 у додатку 5 (Д5) до податкової декларації з податку на додану вартість з таблиці 1 виключені рядки "300000000000" та "500000000000" та з таблиці 2 - рядок "усього за основною ставкою та ставкою 7 %" (пункт 1 Змін до наказу N 21).
Викладено у новій редакції примітку "" додатка 9 (ДС9) до податкової декларації з податку на додану вартість (пункт 2 Змін до наказу N 21), а саме:
"
Дванадцять попередніх послідовних звітних (податкових) періодів сукупно. Для новоствореного платника - звітний податковий період".
У додатку 10 (ДС10) до податкової декларації з податку на додану вартість у рядку 11.1 таблиці 2 слово та цифру "таблиці 1" змінено на слово та цифру "таблиці 2", а у рядку 11.1 таблиці 3 слово та цифру "таблиці 1" змінено словом та цифрою "таблиці 3" (пункт 3 Змін до наказу N 21).
Крім того, викладено в новій редакції додатки 2 (Д2) та 3 (Д3) до податкової декларації з податку на додану вартість (пункт 4 Змін до наказу N 21).
З урахуванням внесених змін нова редакція вказаних додатків передбачає спрощення порядку заповнення податкової звітності та розшифровку від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями і податковим кредитом в розрізі постачальників тільки у тій частині такого від'ємного значення, яка задекларована платником податку до бюджетного відшкодування. Така деталізація здійснюється в таблиці 2 "Розшифровка суми податку, фактично сплаченої у попередніх та звітному (податкових) періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України" додатка 3 (Д3) до декларації з податку на додану вартість.
Деталізація від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями і податковим кредитом, яка переноситься до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, здійснюється лише в частині періодів її виникнення. Такі дані відображаються в додатку 2 (Д2) до декларації з податку на додану вартість.
При заповненні як додатка 2 (Д2), так і таблиці 2 додатка 3 (Д3) до декларації з податку на додану вартість доцільно застосовувати принцип хронології формування від'ємного значення, згідно з яким податкові зобов'язання поточного (звітного) періоду зменшуються на суму податкового кредиту у хронологічному порядку його виникнення - від найдавнішого до найновішого.
З огляду на це у графі 2 таблиці 2 додатка 3 (Д3) до декларації з податку на додану вартість рекомендується вказувати індивідуальний податковий номер контрагента, за рахунок якого виникла сума від'ємного значення, виходячи з хронології її виникнення, починаючи зі звітного періоду, який є найближчим до дати подання декларації (найновіший звітний період) та закінчуючи найбільш давнім звітним періодом. Тобто спочатку доцільно відображати "найновішу" щодо звітного періоду подання декларації з податку на додану вартість суму від'ємного значення ПДВ.

Бюджетне відшкодування податку на додану вартість

Державна фіскальна служба України листом від 05.09.2016 №29613/7/99-99-12-03-02-17 надала роз’яснення щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), регламентовано ст. 200 Податкового кодексу України (далі - Кодекс).
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 Кодексу).
З 1 лютого 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Кодексу, Законом України від 24 грудня 2015 року N 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон України N 909-VIII) до порядку бюджетного відшкодування ПДВ, зокрема якими скасовано норму з автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ (виключено п. 200.18 ст. 200 Кодексу) та запроваджено Реєстри заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до реєстру і для всіх без виключення платників відшкодування за наслідками тридцятиденної камеральної перевірки.
Згідно з чинним законодавством підставою для бюджетного відшкодування ПДВ є заява платника про повернення суми податку, фактично сплаченої отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, яка відображається у податковій декларації з ПДВ, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200 1.3 ст. 200 1 Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації.
При цьому зазначаємо, що відповідно до п. 200.10 ст. 200 Кодексу протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування у разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених п. 200.11 ст. 200 Кодексу, - за результатами документальної перевірки, що проводиться відповідно до Кодексу.
Контролюючий орган зобов'язаний протягом п'яти робочих днів після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
У разі наявності у платника податку податкового боргу бюджетному відшкодуванню підлягає заявлена сума податку, зменшена на суму такого податкового боргу (пункт 200.12 стаття 200 Кодексу).
Наказ Державної податкової служби України від 19.06.2012 N 522, яким затверджено Регламент опрацювання податкових декларацій з податку на додану вартість, за якими задекларовано від'ємне значення та/або бюджетне відшкодування податку на додану вартість, застосовується з урахуванням вимог Кодексу.
Висновки формуються та подаються до органів державного казначейства за місцем реєстрації платника податку відповідно до Порядку формування та надсилання узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених у висновках, затвердженого спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 03.02.2011 N 68/23 (далі - спільний наказ N 68/23).
23.08.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 13.07.2016 N 606 "Про затвердження форм документів, що використовуються у процесі відшкодування сум податку на додану вартість" (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.08.2016 за N 1069/29199, далі - наказ N 606).
Наказ N 606 розроблений у зв'язку зі змінами до порядку бюджетного відшкодування ПДВ, внесеними до Кодексу Законом N 909-VIII, зокрема щодо запровадження бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Відповідно до законодавчих змін наказом N 606 затверджено оновлені форми висновку про суми бюджетного відшкодування ПДВ, на підставі яких органами Державної казначейської служби України проводиться повернення таких сум з державного бюджету платнику.
Разом з тим порядок взаємодії органів державної влади під час відшкодування ПДВ визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року N 39 та спільним наказом N 68/23, положення яких спрямовані на:

  • встановлення чіткого механізму взаємодії територіальних органів ДФС та органів державного казначейства;
  • недопущення неправомірного відшкодування ПДВ;
  • ведення належного обліку відшкодованих сум ПДВ. На сьогодні положення зазначених підзаконних актів є чинними та застосовуються з урахуванням вимог Кодексу.